dinsdag 15 januari 2013

Interview met Zaxid.net (Lviv), 19 april 2011


Ян Пауль Гінріхс: Львів заслуговує великої уваги
Час від часу про Львів з’являється на шпальтах європейських видань. Натомість значно рідше можна натрапити на окремі книжкові видання присвячені місту. Такі книжки, щоправда, існують і були видані: у Польщі, Німеччині, Сполучених Штатах. Однак геть інша річ – Нідерланди.

Ян Пауль Гінріхс, науковець-славіст з Голландії, написав книжку про Львів, яку можна окреслити як літературно-історичну. У ній місто подається через призму авторських текстів, створених письменниками, котрі народилися, мешкали або просто проїжджати через Львів.

Рот, Ґранах, Віттлін, Загаєвський, Герберт, Антонич, Дьоблін, Айх – ці письменники зненацька опинилися під однією обкладинкою, почуваються доволі комфортно, органічно й загалом справляють вельми позитивне враження як одне ціле.

-Як з’явилася ідея написати цю літературну-історичну книжку про Львів?

- Давним-давно я познайомився зі Львовом та його Габсбурзькою спадщиною через твори Йозефа Рота. Будучи студентом, я натрапив на добре знаний вірш Ґюнтера Айха про місто. Значно пізніше я написав біографію Ніколааса ван Війка, засновника голландських славістичних студій, який відвідав Львів 1914 року, за кілька тижнів перед вибухом Першої світової війни. Тоді він навідав Грушевського в його особняку. Я це описав, проте, такі речі, звичайно, відображають лише незначущі відомості.

Я написав цю книжку 2006 року на замовлення амстердамського видавництва Bas Lubberhuizen, якому хтось сказав, що Львів заслуговує великої уваги. Тільки тоді я провів більш всебічне дослідження історії міста. Я не мав наміру писати путівник по місту чи подорожні нотатки, тож можна було відвідувати Львів уже після початку роботи.

- Герої “Lemberg-Lwow-Львів” були або львів’янами від народження, або львів’янами за місцем проживання, або просто писали про Львів. Чи Ви могли б пояснити вибір саме цих конкретних авторів?

- Ця книжка була написана для тих, хто може цікавитися цією темою, не конче славісти або будь-які інші фахівці у цій галузі. Відтак мій цільовий читач – це людина, що добре розуміється в літературі та історії загалом, без конкретних знань про Україну. Я мусів писати в основному про авторів, які здобули визнання на міжнародному рівні й котрих переклали нідерландською, англійською чи німецькою мовами. Наприклад, Йозеф Рот, Адам Загаєвський чи Збігнєв Герберт добре відомі письменники в Голландії. Ґранах мало відомий як письменник, зате чимало людей знайомі з його акторською роботою.

На жаль, українська література є цілковитою новизною в Голландії, навіть для славістів. Навіть немає голландського університету, який би пропонував для вивчення українські дисципліни, хоча нині існує багато особистих і комерційних контактів між нашими країнами. Наскільки мені відомо, тільки книжку Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» переклали голландською мовою, почасти завдячуючи її назві. Мені справді хотілося запропонувати читачеві бодай одного українського автора. У Голландії ніхто не знав про Антонича, але я все ж таки вирішив включити його у свою книжку. До речі, мені шкода, що я не згадав роман Генріха Бьоля «Поїзд точно за розкладом» у голландській редакції книжки. Натомість я додав кілька рядків про цей твір в українському виданні. Отже, ці два видання не є ідентичними. Я також вніс деякі виправлення в українському виданні.

-Чому Ви вирішили не присвячувати окремий розділ Станіславові Лему, уродженцю Львова й автору цікавого автобіографічного твору «Високий Замок»?

- Я не забув про Лема: я згадав його та «Високий Замок» кілька разів у книжці.   
-Крім Антонича, чи розглядали Ви інших українських авторів для окремих розділів?

- У розділі про Антонича я також згадав роман Андруховича «Дванадцять обручів», у якому багато йдеться про Антонича.

-З-поміж обраних письменників найраніше народився єврейський письменник Олександр Ґранах – 1890 року, а найпізніше – польський поет Адам Загаєвський - 1945 року. Дьобліна, мабуть, усе-таки треба винести за дужки, бо він не був львів’янином. Чи означає це, що період «фатальності» міста – приблизно 55 років і завершується по закінченні війни?

- У мене не було наміру писати тільки про письменників, котрі народилися у Львові. Дьоблін і Айх перебували у місті дуже коротко, але вони написали кілька цікавих рядків про місто. Мені здається, що найбільш «фатальним періодом» у сучасній львівській історії був час між 1939 і 1946 роками, коли спершу війська Сталіна зайняли місто, і багато людей було арештовано, а потім нацисти вбили єврейське населення, і нарешті Сталін вигнав польське населення. Наратив моєї книжки не закінчується 1945 роком. Віттліновий есей «Мій Львів» написаний 1946 року. Також є розділи про польських авторів, Герберта й Загаєвського, котрі написали про місто значно пізніше. Звісно, вони були польськими емігрантами, здалеку писали про місто, яке вони залишили. У цьому випадку Львів став лише поетичним образом, запозиченим із минулого. Багато хто стверджує, що «фатальний час» продовжувався у Львові й опісля 1946 року. Проте моя тема – це польсько-єврейсько-українське місто в першій половині двадцятого століття, а не місто після 1946 року чи перед 1900.

-Скільки часу працювали над книжкою? Якими були найбільші виклики під час роботи?

- Це завжди виклик писати для загальної аудиторії на менш відомі теми. Книжка була написана протягом чотирьох місяців, але тільки після того, як я прочитав багато матеріалу про Львів. На щастя, наша університетська бібліотека в Лейдені має багато книжок на цю тему. Складно було писати про жорстокість нацистів і Шоа у Львові у великому розділі про мемуарну літературу. Небагато людей – також у Голландії - знають, що відбувалося у Львові, чи в Україні загалом, під час Другої світової війни, і я відчував, що це була історія, яку слід було розповісти за будь-яку ціну. Крім того, я знав, що поляки та українці можуть розглядати історію Львова з різних точок зору, і я намагався бути об’єктивним, наскільки це можливо. Мені здавалося дуже важливим те, що моя книжка містить велику бібліографію про нещодавні видання про Львів, які були видані багатьма мовами.

-Чи відомо вам щось про можливі переклади книжки іншими мовами?

- Російський перекладач виявив зацікавлення відносно перекладу моїх книжок про Львів та Одесу російською, проте рішення досі не прийняте.

- Наскільки стало відомо, книжка отримала доволі-таки позитивні відгуки в нідерландській пресі. Чи задоволені ви її рецепцією загалом?

- Книжка про літературний Львів була справді чимось несподіваним у Голландії. Я отримав доволі позитивні відгуки. Я також радий, що український переклад отримав відгуки. Принаймні, я помітив кілька оглядів в українському Інтернеті, але я не побачив жодних рецензій у газетах або журналах. Але ось що мені сподобалося найбільше – кілька голландців, котрі ніколи раніше не чули про Львів, вирішили зібратися у подорож після прочитання моєї книжки. Мені подеколи доводилося чути про такі речі. В одному конкретному випадку ціла група вчителів історії вирушила в поїздку через книжку. Це той вплив, який може тривати роками, бо ті вчителі можуть надихнути інших зробити те ж саме.

-Ваша остання книжка, що вийшла цього року, про Одесу. Який задум був на цей раз?

- Отут я мушу пояснити кілька речей. У 1993 році я був співредактором збірки есе про Одесу, яку також видало видавництво Bas Lubberhuizen. Цю книжку було розпродано багато років тому, проте на неї залишився великий попит, і саме тому ми вирішили зробити нову книжку про Одесу, цього разу цілковито написану мною. Назва залишилася така ж сама – «Міф Одеси» - але книжка є нова. Це книжка про Одесу як тему в російській літературі ХХ століття. У ній є розділи про Буніна, Паустовського, Бабеля, Ільфа і Петрова, Катаєва та Олеша. Бунін є головним персонажем у моїй книзі, бо він також фігурує в розділах про Паустовського, Катаєва й Олеша, як і в епілозі, у якому я описую свій візит у будинок, де Бунін провів свої останні роки в Одесі - будинок художника Євгенія Буковецького по вулиці Княжецькій, 27. Український переклад вийде у видавництві «Дух і літера» у травні 2011. Нідерландське видання поясниться лише восени 2011 року.

-Оскільки Ви вже написали дві книжки, котрі стосуються літератури й історії України, то, мабуть, варто спитати, чи не має у вас бажання та ідей написати ще щось? Наприклад, про багатонаціональну довоєнну літературу в Чернівцях або про українське Розстріляне відродження?

- Звичайно, я хотів би ще написати про Україну. Я сподіваюся відвідати Чернівці. Наразі я бував тільки у Львові та Одесі - містах, у які я би хотів ще раз повернутися. Під час моїх поїздок я звертав велику увагу на будинки та околиці, згадані у моїх книжках. Та я би хотів побачити ще багато чого іншого.

ДовідкаZAXID.NET

Ян Пауль Гінріхс (1956 р.н.) – нідерландський славіст, працює в Лейденському університеті. Автор численних монографій про російську і болгарську літературу та про історію славістки англійською, німецькою і нідерландською мовами, серед яких VerbannteMuse.Zehn Essaysüber russische Lyriker der Emigration (München, 1992);In search of another St Petersburg:Venice in Russian poetry(1823-1997)(München,1997);Nicolaas van Wijk(1800-1941).Slavist, linguist, philanthropist (Amsterdam-New York, 2006).Українською мовою вийшов переклад його книги: Lemberg–Lwów– Львів: фатальне місто (Київ, 2010).

Автор:Остап Кінь

| Interview met Jan Paul Hinrichs door Ostap Kin,  gepubliceerd op de nieuwssite Zaxid.net (Lviv) op 19 april 2011.